Жила собі серед світу дівчина сіренька.
«Не красива»,– твердить тато. Мовчить згідна ненька.
Інші люди і подавно відвертають носа,
То ж вона, лиш ранок зійде, в ліс біжить по росах.
Там русалки, нявки, зайди, вовкулаки, найди,
Всі незвичні, неповторні. Краса без стандарту.
Було-сталось близ потоку віднайшла Василька.
Тіло мокре, бездиханне, потрощене сильно.
Нахилилася. Не мертвий. Серце ледве б’ється.
Ворон каркає з смереки, чаклун жде, сміється.
«Віддай мені»,– просить дівка. «Віддам. Чим заплатиш?»
«Своїм тілом». «Це замало. Життя – життя варте».
«Своїм життям». «Насмішила. Твоє – лиш для старту».
«Забирай, що забажаєш. Що мені втрачати?»
Стрибнула через Василька: підвівся, здоровий.
Глянула на себе – кішка. Відібрало мову.
І відкрилася нестерпна таємниця плати.
Василь піде поміж люди, має батьком стати.
Квіт вишневий. Гул бджолиний. У саду колиска.
Мусить лягти-задушити немовлятко кішка.
Бач яку жорстоку плату загадав ворожба.
Та порушить слово киця. Вибір має кожен.
Кицька
4 відповіді
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.

Цікавий та насичений подіями твір, хотілось би щоб він був довшим!
Гарна історія. Сумна, але цікава. І дуже сподобалось, як ви майстерно у коротку форму вмістили досить багато змісту і сенсу.
Йой, аж мурашки. Дуже неочікувано, жорстоко й круто. Почитала б це навіть не у віршованій формі. Успіхів!
Круто, але хочеться ще