У часи прадавні сиві,
Що й діди не пам’ятають,
Сталася біда і диво —
Так нарід оповідає.
Се було в краях далеких?
За лісами і морями,
Що зимують там лелеки,
Як прощаються із нами?
Ні, подія тая сталась
На землі, що споконвіку
Наших предків годувала,
Славних поколінь без ліку…
Але доста передмови,
Щоби чесне товариство
Не втомилося читанням,
Поки оповім я дійство.
Ну, до суті. За́вжди радо
Люд весну щорік стрічає —
Новоліття вже минуло,
А тепла усе немає.
Вже й Чугайстер поміж лісу
Мавок у деревах будить —
Сплять, як мертві, в зимній тиші.
Лихо всім! Не тільки людям.
Де шукати порятунку
Від біди, що не чекали?!
Змерзлі Хухи¹ квилять лунко:
— Що із рястом² нині стало?
І Весе́лиця³ журливо
Із хатинки виглядає:
— Чом Веснянка забарилась,
Сонечка чому немає?
Закувала крига люта
І джере́ла, і криниці.
Йой! Худобі й птаху скрутно:
Ні травички, ні водиці.
А мороз щодня сильніший —
Навіть стіни промерзають!
Лиш вогонь у пе́чі білій
Люд іще оберігає.
Хатникам, Дідам домашнім,
Віщунам і Охоронцям⁴
Вже й за піччу зимно, лячно:
Згине рід людський без сонця.
Мертва тиша в лісі й полі —
Лиш волає хуртовина.
Сніговиця все живеє,
Лелечко, навік поглине…
Марно ве́сну закликали…
Духи зла в пітьмі міцніють,
І орда, з боліт повстала,
Серед криги навісніє…
До Мольфара на пораду
Хлопа вправного послали.
Леґінь той, як кажуть люди,
Хистів зроду мав чимало.
Допоміг колись Вовкуні⁵
Знову дівчиною стати.
Побував у царстві Оха⁶,
І Возила⁷ мав за брата.
Тож, Микита (так він звався),
Рушив небезпечним шляхом—
День і ніч не зупинявся,
Слуг хао́су⁸ бив без стра́ху.
У путі до нього в поміч
Братство славнеє пристало:
Вернидуб із Крутивусом⁹,
Характерників чимало.
Бачили вони в дорозі,
Скільки в ріднім краї горя!
Чи Мольфар їм допоможе?
Хто орду лиху поборе?
Як дісталися Мольфара,
То отримали пораду:
“Треба морок подолати,
Щоб не захопив він владу.
Кожен має відшукати
Власну І́скру¹⁰, що від Роду.
У собі чимдуж плекати
Дух єднання і свободи.
Не на п’ядь не підпускати
Думи темні і зрадливі.
Ве́сну стрінуть не терплячі —
Витривалі і сміливі.
І коли у кожній хаті
Буде лад і рідне слово,
Свари й глум забудуть браття —
Сонце сяятиме знову.
А орду, що хижу пащу
Ненаситно роззявляє,
Зброя й сила богатирська
В бойови́щі подолає.”
Битва та була жорстока,
Та Микита з товариством
Переміг песиголовців¹¹
В кожному селі і місті.
Гнали геть орду прокляту
У поганськеє болото,
Щоби землю не бруднила
Жодна вражая істота.
Із Микитою пліч-о-пліч
Все живе тоді повстало!
Хухи, Віщуни, Чугайстер —
Всі йому допомагали!
Шубін¹² глибоко під землю
Забирав поріддя лиха.
І Водяники топили
Ворогів собі на втіху.
Довго боротьба тривала —
Відступив хао́с за гори,
Морок хижий повернувся
У своє льодо́ве море.
Славних Воїнів чимало
Полягло в кривавій сі́чі.
Зло здолавши, люд зібрали
Характерники на віче.
Як зійшлася вся громада,
Взяв козак Микита слово:
— Браття, нині не на часі
Легковажність гонорова.
Хоч весну ми повернули,
Але будьте насторожі:
Треба Іскру пильнувати,
Бо не спить пітьма ворожа.
Разом ми орду здолали.
Відбудуємо все спільно —
В гурті гідних і охочих,
Мужніх, людяних і вільних!
“Буде так!”— гула громада.
Луг озвався схвальним шумом,
Забриніли гаєм-полем
Суголосно вітру струми.
Хуха втішну слізку стерла,
І Чугайстер хлюпнув носом…
Заквітчали Мавки рясно
Першоцвітом довгі коси.
Ожили річки́ й криниці.
А Весе́лиця барвисто
Небо синєє убрала
У святковеє намисто.
Землю пестувало Сонце,
Щедре збіжжя уродило.
Лад настав у тій сторонці,
Що Герої боронили!..
…Чи було таке насправді?
Вам судити, добрі люди.
Лише Іскру не згасіте!!!
Бо по вірі всім нам буде.
18.08.2025
¹Хуха — це персонаж слов’янської міфології, добрий дух природи, що живе у лісах та інших природних місцях. Маленька пухнаста істота.
²Ряст — одна з перших весняних трав у листяних лісах, є символом здоров’я і самого життя. Топтати ряст — жити.
³Весе́лиця ― український міфічний персонаж, що наповнює хмари водою та керує веселкою.
⁴Домовик — міфологічне створіння, дух оселі. Має назви: біляпічник, віщун, господар, дідо, застережник, оберіг, домашній дід, опікун, охоронець, пожилець, челядник.
⁵Вовкуня ― жінка-вовчиця. Цей міфічний персонаж ― жертва злих чарів, які навели на неї та її коханого, перетворивши їх на вовків під час весілля.
⁶Ох — давньослов’янська міфічна істота, правитель лісового підземного царства.
⁷Возило — божество, що оберігає коней від хвороб та хижого звіра.
⁸Хао́с — не первісний простір, а безлад і беззаконня.
⁹Вернидуб, Вернигора і Крутивуc — богатирі-велетні, персонажі українських народних казок.
¹⁰Іскра — талант, який людина має реалізувати. Також символ свободи, сили духу і величного подвигу в ім’я життя.
¹¹Песи́головець — істота із собачою головою, в українській міфології символізує нечувану жорстокість. В образ собакоголових велетнів вкладалися уявлення про орди чужинців-завойовників, які приходили на українські землі, знищуючи все на своєму шляху.
¹²Шубін — міфічний чоловічок невеликого зросту, дух підземних глибин, який блукає численними шахтними виробками Донбасу.
Гарна казкова поема, але не для цього конкурсу