Пам’ятай про мене, і я прийду

Чи то знов під ногами іскристий сніг,
Чи виблискують роси в твоїм саду,
На якій би не був із семи доріг,
Пам’ятай про мене, і я прийду.

Я вкраду тебе в світу, що звичним є,
Не змигне він і оком – я швидший, так!
Промовляю, мов чари, ім’я твоє.
Якщо чуєш, як кличу, – подай лиш знак.

Якщо бачиш, як бачу тебе я скрізь, –
В відбиттях і у відблисках життєхвиль,
Сподіваючись вкотре дізнатись вість
Про того, з ким колись розділяли біль.

Я сховаю тебе від журливих злив,
Від лихих, настирних раптових хмар.
Хай тужа́ть за тобою, як я тужив,
Мов та хмара, носив у собі тягар.

Непотрібний і довгий осіннєдощ,
Я ішов, накрапаючи там і тут.
Мов загублений привид кораблетрощ,
Що не може позбутись примарних пут.

Я, як спогад, ретельно тебе беріг.
От би знов удвох, як дітьми колись…
Наша зустріч – певен, не просто збіг.
Хай пройшли роки, я таким й лишивсь –

Твій незмінно зухвало-покірний дух,
Стрімкість течій та спокій річкових плес.
Пам’ятай про мене, і я прийду.
І впаду у долоні твої з небес.