Ключ мрії

У ніч, коли місяць блищить срібним сяйвом,
Я чула, як шепче старезний вітрець:
«У темному борі, де стежка заглибла,
Чекає на серце омріяний ключ».

Там світляки крутять спіральні узори,
А тінь від вовкулаки тремтить на корі.
Там пісня русалки зрізає простори,
І зірки опадають, мов іскри в жарі.

Я йшла і під ноги спадала омана,
То хмиз оживав, то квіти говорили.
І навіть душа необачна, незвана —
Торкалась до трав, що в ночі голосили.

А в самому серці зачарованого гаю
Стояло віконце між світом і тінню.
Я знала: відчиню і вже не вертаю
До земної, людської, буденної днини.

Я двері відкрила, і хвиля обняла,
Ніжна, як сон, що до серця торкнувся.
І в ту мить я побачила світ, що чекала,
Над лісом чарівним він сяйвом світився.

Між дерев я побачила маленьке сяйво,
Що тихо тремтіло, мов зоря у тиші.
Я наблизилася і в руках воно засвітило,
Той ключ, що відкриє усі таємниці.

Ключ-артефакт заграв м’яким світлом,
Як сяйво, що прикриває завісу,
Він шепотів: «Твій дар оживляє»,
І кожен крок повертав мою віру.

Листя шепотіло казки давніх часів,
Тіні розступалися перед м’яким сяйвом.
І серце моє наповнилося світлом,
А ключ відродив мої мрії.