Спогади літ

У нічній глибині, на шляху самоти,
Ти мене згадаєш – без святості, пустоти.
В твоїх очах світло, мов промінь ясний,
А в серці моїм – хаос, біль неземний.
Кипить моя кров, і вогонь у грудях,
Я в полоні бажань, що несуть тільки страх.
Що мить я слабкіший, втрачаю себе,
Мені вже не стати сильнішим ніде.
Не маю ні сили, ні волі палкої,
Ти – ангел небесний, дарунок спокою.
А я лише демон, чий шлях – це обман,
Моє слово брехливе, в очах – чорний туман.
У глибинах ночей згадаю я сни,
Де в дитинстві ясному була тільки ти.
Де доля дарила безтурботний сміх,
Тепер лиш ридаю, згадуючи їх.
Тужу щохвилі, тужу кожен час,
Тужу без упину – як нині, цей раз.
Кохаю тебе, а ти – не мене,
Ось в чому питання, ось що серце жене.
Я в’язень бажань, у тенетах мрій,
У них, як і завжди, твій образ – святий.
Я бачу ті очі, і кличе ріка,
Де разом були ми, де ясна була мгла.
Та ти все пішла, лишивши лиш біль,
Розбите до тріщин моє серце всім.
Кохаю тебе і вернуть все б хотів,
Та зможу я спокій твій взяти? Без слів.
Лишусь брехуном до останніх днів,
Загублений в морі нездійснених снів.
Не судилось мені стати кращим, ніж є –
Хай час забуття все минуле зітре