Легенда про прокляту діву

Бретонія – гори, ліса та поля,
Багата казками ця древня земля.
Усіх таємниць не дано нам пізнати,
Та цю оповідку могла б розказати…

За полем, за лісом, край старих боліт,
Коли ти запалюєш восковий гніт,
Співає про біль свій дівчина одна,
І котиться полем та пісня сумна…

І плаче за дочкою бідний отець,
“Навіщо забрав мою Жанну, Творець?”
Ночами на серце лягає печаль,
І голос дівочий манить його вдаль…

Раз чує він: дивний той спів у боліт…
І бачить, як полум’я синє горить,
Блукаючи, йде він на пісні сумні:
Зникає видіння, немов уві сні…

І серед безмісячних довгих ночей,
Не може зімкнути він більше очей.
Та зими минули й печаль ця тяжка,
Бо в кузні робота жарка та важка…

І ось через море, назустріч весні,
Приїхав купець на гнідому коні:
“Я щедру оплату готовий віддати,
Як зможеш мого скакуна підкувати!”.

Як взявся за молот наш вправний творець,
Відразу почулося:
“Здрастуй, отець”.
Коваль переляканий: серце тремтить,
“То нечисть чи демон до мене спішить?”.

“Ні, бійся, мій батечку, донька твоя…
Ти хочеш дізнатись, як згинула я?

…У небі світилася зірка ясна,
А пісня була моя щастя повна.
Бо Він за собою покликав у даль,
І зникли всі сумніви, біль та печаль…

П’ять весен я бачилась з Ним у боліт,
А серце палало, мов вогняний пліт.
На супротив, битву не стало вже сил,
Навіки Він душу мою полонив…

…І ось Він дає золоте те кільце,
Бездонні ті очі, спокійне лице.
“Тепер ми повінчані, і цього ранку,
Я душу твою заберу на світанку.

Принцесо, ти в Царстві Тіней назавжди,
Та темною ніччю прибудеш сюди,
Примарою станеш у древніх лісів,
Навік для людей я тебе зачинив”.

Ой, батечку, дай мені спокій пізнати,
Візьми мої речі, все срібло і злато,
І разом з обручкою в піч поклади,
Тоді Його більше не впустиш сюди…

Як прахом впаде те прокляте кільце,
Забуде ім’я Він моє, і лице…”.

Заплакав отець, усім серцем тужив:
“А як цей Диявол тебе відпустив?”.

“Він їздить по світу, і кожного дня
Не може ніхто підкувати коня…
Тобі лиш дістало уміння і сил:
Свободою доньки тобі заплатив”.

Тут думка страшна розпалила отця:
Він вийшов у двір: ні коня, ні купця…