#темна_поезія
Мчить лісом відьма стара й горбата
Вся у плахті, смердючому дранті.
Хороводи з тролями віками водить,
Бар’єри чорною сіллю спаскудить,
З хитрих трав лихе зілля партолить,
І чорні слова на увесь світ мовить:
«Темні сили з пітьми викликаю,
Як зілля варю, як мотанку вколю,
На смерть на віки вічні кляну,
Жити світу лиш лічені дні.
Війни й голод уже тут як тут,
Нікому лиха вже не оминуть,
Навіки всюди чутно дитя плач.
Змова – меч, язик – ключ,
тіло – істина, душа – печать».
Роки течуть, відьма стогне,
Світ живе у глибокій печалі
Кров’ю стікає, смерть суне,
До себе в пекло вже забере,
З мішка дістане усім свої дари,
І світ постане з фенікса попелу.
Знову, навіки й назавжди,
Так вічно було й далі буде.
Мабуть, це найбезглуздіше, з того, що я коли-небудь читав. Вже другий вірш у магічному реалізмі, а не фентезі, який мені трапився., бо зацікавив назвою. Не досить того, що тут рима і ритм порушені, хоч автор очевидно намагався цього дотримуватися, тут ще й мішанина суржику, діалектизмів, архаїзмів та літературної мови. Хоча з позитиву, тут можна зазначити вайби експресіонізму.
А щодо темноти, то темнота тут хіба що в тому, що після публікації цього вірша кимось, почались часто збої на цьому сайті, а так вірш цілком світлий.
І ще забув додати, у тексті автора/авторки з часом якась плутанина
Дякую. Дещо візьму до уваги
Дуже хаотично і незрозуміло…
Дякую! Так було задумано, що хаотично