Казка про Ореста і Змія Горинича

Орест був парубок що треба:
В плечах широкий й зріст до неба,
Мізинцем міг піднять корову,
За раз з’їдав свиню готову.

Отож, коли Орест дізнався,
Що Змій Горинич в Київ вдався
Та ще й князівну гарну вкрав,
Відразу в путь він поскакав.

Князь лоба бив, руки ламав,
За доньку царство обіцяв.
Богатирів тьма-тьмуща стала,
І тьма ця за врагом погнала.

Одним дорогу сплутав лісовик,
Човни втопив комусь злий водяник,
Хтось не знайшов дорогу через гори,
А інші пали жертвою розбою.

Але Орест пройшов випробування:
Царям води і лісу – частування,
Розсунув дві гори він голими руками,
Розбійників зв’язав силач вузлами.

Зі Змієм бився витязь дуже сильно:
Не міг вже Змій плювать вогнем невпинно.
І враз перетворився Змій в князівну,
Яка по силі так шукала пару рівну.

Не знав Орест, що Змій бува Змією,
Боявся із такою стать сім’єю.
Та на весіллі їхнім навіть я гуляв,
Вона сварилася, а він її обняв.