Дракон і вільнокоса діва

“Ой, обладунок сей зніми, дівчи́но,
Дракон пропустить тебе й так.
От тільки дай йому сю копійчину,
І вмить його спіткає переляк”.
Послухала мудреників дівчи́на —
Потеліпалась гола й вільнокоса.
Під носа гаду все той гріш тулила,
А змійич той дивився тільки скоса.
Та що ж тепер дівчиноньці робить?
Нема коли їй ридма тут ридати,
До лицаря свого ся має поспішить!
Та ніц не зна, як гаду раду дати.
Ходила-міркувала дівка: так і сяк,
Та ось змахнула коси-водоспад,
Згадала: звивини дані їй не за так
І сунула собі монету межи зад!
Дракон посинів, похолов, закляк!
І байдуже, що був червоний, як буряк
Нехай страшний і грізний сей хижак,
Та все ж вхопив собі той переляк!
Умить почав дракон пропонувать,
(Бо ж таких гостей ще він не стрічав)…
Над златом разом чахнуть й рахувать,
(А сам останню кістку лицаря ковтав)…