Попіл Світанку

Гуляю між гір гострих і недосяжних,
Де літо згасає у променях,
А зими, в обіймах білого морозу.
Та бачу лише попіл,
Тінь тлівших днів минулих.

Сонце розсипалося в попіл.
Затьмарює хмари рожеві.
Ні слів, ні кохання – лише захід,
Як небу, що розкраяло горло.
Ні вітру, ні подиху – лише туман днів.

Небо, одне. Небу ніхто не потрібен.
Само себе зігріє, само себе посвітить.
Й не треба йому більше свідків.
Лише густий туман шукає хмари.