Діва з хвостом

У місяця загострений ріжок,
літає жук, легкого б сну нарешті.
Гортає трави грозова прийдешність,
лежу під дубом, що ледь-ледь пожовк.

Втікачка, що не стане на престол,
зачата Конунгом в обіймах Хульдри
та зрощена в словах і вчинках мудрих,
з ганьбою впала й віюсь, як листок.

«Вона з хвостом!» — кричав гучніше той,
кому довірила цнотливу крихкість.
Вогонь почався з іскри, жалять вихри.
Чом став підступним лезом — не щитом?

Межу життя й родинних володінь
окреслив полум’ям коханий зрадник.
Обрала вічну втечу замість правди
і замість вбивства й холоднечі стін.

Для мене рідне місто — крик нори,
там дверґи виплавлять шматочки влади.
Тебе жага до золота погладить
рукою вельви, тінню, що горить.

Колись у лісі станеш до струмка…
Раз: розіллюсь водою — вип’єш болю!
Два: розірву, як ти мене ганьбою!
Забрав мій дім, та все в моїх руках.