Серцецвіт Вогню

Укрилася темрявою Всесвіту брама,
І з неї повільно сповзло Забуття.
Воно прокидалось, глухе й безіменне,
Як тінь, що ковтає мовчазні міста.

На сході країна тримала кордони,
Зоряні маги берегли її міць.
Та чорні вітри обірвали покрови,
І ніч простягнула холодні стяги.

В горах, де вітер шепоче, а камінь співає,
Зродився Артефакт — Серцецвіт Вогню.
Вогонь його ніч темну спиняє,
І світлом він палить давню тінь вікову.

Казали: хто Серцецвіт до серця прикладе —
Побачить той шлях, що веде крізь пітьму.
Бо він запалився від болю народу,
І світлом зігріє цю кригу нічну.

Вийшов Обранець із долонями чистими,
Ніс Артефакт поміж хаос і лід.
Забуття відступало — не витримав погляд
Того вогню, що шукав свій зеніт.

Зорі схилились над землею співучою,
А вітри здіймались знов до висот.
Бо світло Серцецвіту, народжене муками,
Вернуло у Всесвіт спокій і сон.

Небо лунає від світла Серцецвіту,
Темрява згасла, настав новий день.
Серце Обранця веде долю світу,
Туди, де світло життя всім несе.