«Серце Смарагдового Ліхтаря»

Де вітер носить голоси Примар,
Там Сторожі залишили вівтар.
Вони ховали ключ до таємниць,
Поза порогом тисячі зірниць.
Ніхто не знав, де сховано добро,
Яке світило, мов живе перо, —
То був Ліхтар, Смарагдовий Вогонь,
Що захищав цей світ від чорних долонь.

Крізь Дзеркало прорвався юний Слідопит,
Де час не лічить прожитих років,
А камінь пам’ятає кожну з битв.
Він мав лише три тисячі кроків.
Він йшов за сяйвом, що вело у Тьму,
Забувши страх і вигнавши пітьму.
Там, де Коріння спало в синім моху,
Його вітав Прадавній Волох.

“Ти бачиш, Хлопче? Це не просто Скло, —
Сказав Волох, — це серце, що жило.
Вночі воно у Води кликало зірки,
І гнало геть Потвор і манівки”.
Коли ж торкнувся він холодної грані,
Розквітли квіти на величній дамі.
Ліхтар прокинувсь, випустивши світло
І зло навіки назавжди відцвіло.