Леля

«Неначе ляля в льолі білій,
Святеє сонечко зійшло…»
(Т.Г. Шевченко)

Пролог

Коли планетою стають?
Коли любов вмістити годі…
Тікає боягузтво й лють —
Розквітло серце у свободі.
Свобода не порожній звук,
Це Сварги обід золочений.
По ньому голубочок-Дух
Святий-Благий гуляє чемно.

Таке велике серце враз
Спалахує чуттям нівроку!
Згора людське-тілесне в нас,
І віддаєм себе народу.
В нас сходить зірка Алатир —
Зоря в гармонії розквітлій.
І в пелюстках восьми Псалтир
Читає Богу гімн новітній.

Любов не можна взяти в глек,
Ні поневолити, ні вбити.
Польотом з вирію лелек
Вона хрест-навхрест оповита.
Той хрест на мотанках-ляльках
В прояві Божий лик тримає,
Той хрест здавен на рушниках
Знаннями неба розквітає.
Той вічний рівнобічний хрест —
Віконце Нені Благодаті.
Саме життя це врешті-решт,
А не знак смерті і розп’яття.

Це символ розвитку душі,
Її богоподібність, святість.
Це хрестовина віражів —
Її політ у вищу радість…

Коли планетою стають?
Коли вміщають обрій-далеч,
Бо чистим оком бачать суть
Усіх речей, начал і явищ.

1-й акт

Прославляють люди Місяць — він
Бо один залишився і блима…
Вже не пам’ятаючи, як з ним
Ще було два місяці, мов диво…

Трійця над Землею хід вела,
Людство супроводжувала в долі.
Леля, наче сонечко, пливла
У сорочці білій, в ореолі…

Льоля-Леля… Біла доброта,
Як сльоза зворушлива дитинна —
Радісна натхненна чистота,
На добро надихана невинність…

Люлі-люлі-люлечки, дитя…
Побажання сну йому у ласці,
З Мамою Небесною злиття
У колисці-люльці, у колясці…

Колискова Трипілля

«Як буде Льоля,
То буде доля, —
Трипільська матір
Дітям співа. —
Допоки Леля
Нам світить з неба,
Зло не поширить
Свої права.

Шле Леля-Діва
Нам світло біле,
Тче полотнину
Крізь ниточки́…
Дітей вдягає
І сповиває,
Їх захищають
Ті сорочки́…

Як буде Льоля,
То буде доля.
Не буде лиха
В нас на землі —
Не буде бучі,
Не буде мучить
Ні холод-голод,
Ані жалі…

Допоки Леля,
Принцеса неба,
Благословляє
На добру путь,
Три місяченьки,
Мов добрі неньки,
До Бога-Батька
Дітей ведуть.

Як буде Льоля,
То буде доля,
Любов’ю Леля
Сповила нас.
Вдягаєм зранку
Ту вишиванку,
Душа щоб чиста
В ній збереглась…»

* * *

Кульбаби прозорі навшпиньках стоять,
Чекають моменту у небо злетіти.
На струнах вітри з давнини гомонять
Містерію Лелі — містерію світла…

Дитина зриває кульбабу, рясну
Росою, сльозою, пилком і нектаром,
Щоб дунути й ширити світом весну —
Праматінку Лелю, обпечену жаром…

Оновлює Леля-любов всі кути,
Всі гори і доли Землі чарівниці,
Щоб врунились пущі, поля і луги,
Щоб сіялись зорі, цвіли громовиці.

Кульбаба — це Лелина квітка ясна!
Палає мов сонце, злітає мов пісня…
Знов Леля леліє — приходить весна
Заради життя і людської харизми
Палати і квітнути, серцем рости —
Любити, як люблять боги між богами.
Людськими ногами крізь вічність іти.
І всесвіт творити руками й думками…

* * *

Медонос у сяйві жовтих риз!
І у ньому подих живодайний,
Спомин, що зворушує до сліз,
«Леля!» — обпіка, мов зойк печальний…

Це прадавня казка ожива,
Казкою яка не бу́ла зовсім…
Древній хід світил іще трива,
Та його не чують люди й досі…

Куль-лель,
Куль-лель…
Сонця втримаю
Кудель…

Куль-лель,
Куль-лель…
Сонця втримаю
Кудель…

* * *
Й до Трипілля
Богомилля
В душах панувало.
Леля дівчинкою тоді
По Землі стрибала.

І співаночки складались
У голівці ясній.
Був у Лелі друг хлопчина,
Друг не баляндрасник.

Дуже добрий і серйозний,
Богомил, як Леля.
В їхніх іграх при дорозі
Дні пливли веселі.

А в тих іграх-проживанках
Майбуття кувалось.
Леля другові Добреню
Мило усміхалась…

В іграх Космос відкривався
Та й по-богомильськи,
Запаливши в серцях дітям
Сонячнії диски…

Гра Лелі і Добреня

— Я буду Батько Сонце.
Ти будеш Мати Леля.
І в нас буде стільки вдвох діточок,
Як на небі ясних зірочок.

— Батько, Мати і діти —
Трійця міцна й непохитна.
І Дух Святий — Дух Всеблагий
На орбіті планетних подій…

— Я буду Світло-Премудрість.
Ти Чистота з Добротою.
І в нас буде стільки, стільки чеснот,
Як на арфі небесній нот…

— Музика, Танець, Картина…
Трійця міцна, триєдина.
І Слово Боже, Логос любов,
Що безмір засіює знов!

— Я буду Мир і Вічність.
Ти Милосердя з Красою.
І в нас буде стільки щастя в серцях,
Як співу в пташиних піснях…

— Розвиток цивілізацій,
Етносів, рас і націй.
Гармонія космогенезу буття…
Для людства це богожиття…

2-й акт

Круть-верть,
Круть-верть,
Йде зима,
Віщує смерть…

Круть-верть,
Круть-верть,
Йде зима,
Віщує смерть…

* * *
— Лелю, дівчино кохана,
Ти все більше заплака́на.
Що то сталося? Агов!

— Серце розрива любов
До людей, тварин, рослин.
Бо чека фінал один…
Всі видіння, сни жахливі
Про вогня́ні чорні зливи.
Але перед тим потоп:
Гинуть люди в пастці вод.

— Ти не можеш їсти, спати.
Лелю, сушить тебе вада.
Чи то думка вогняна?

— Суне темряви стіна…
Що я можу? Чим зараджу?
Краще я… загину радше,
Ніж цей морок допущу,
Геноциди від дощу
З сірки, полум’я й отрути,
Що наш рай мають ковтнути…

Туск на серці,
Сушить суш…
Стільки безневинних душ
Буде спалено, забито
І потоне хоровито…
Раю, раю наш земний —
Перетворишся на рій
Сарани з космопотвор,
У дикоголосий хор…

Що робити? Як заради
Миру Землю врятувати?

— Та це буде ще не скоро…

— Кінчиться ж голодомором.
Літо зовсім вмре, диви —
Вкриють землю холоди…

— Що це? Що за «холоди»?

— Панциром скують льоди
Річку, луг… Усе довкола
Стане неживим і кволим.

— Та це ж буде не одраз?

— Мертвий ліс, і день погас…
Запанує ніч і хуга…

— Хуга? Муха? Вередуха?

— Смерть з усіх усюдів дмуха…
Ні садів, ні бджілок — геть
Всюди пустка, всюди смерть.
Зникне все живе, до краю…

— Вся краса оця земная?!

— Геть уся. Життя не буде —
Запанує тут облуда.
Темна ієрархія.

— Архітемнократія?

— Треба вдіяти хоч щось.
Вдержати земную ось
Від розпаду, занепаду,
Зоряного руйноладу.

— Помолімось Прялі й Теслі!

— До Батьків наших Небесних!

Молитва до Небесних Батьків

Батечку Тесле,
Ахурамазда!
Вища Премудрість!
Істино Красна!
Створюєш світ наш —
Різьблений терем,
Берег Любові
І щастя берег!

Матінко Пряле,
Ріка Пролита!
Ти Ардвісура,
Ти Анаїта…
Нам напуваєш
Душі на злеті.
Життя Куделе,
Нитко безсмертя…

Божечки рідні!
Землі опоро!
Що нам робити,
Щоб біль не впорав —
Біль за планету,
За її долю?
Тіла готові
Наші до бою.

Вам віддаємо
І життя наші.
Нас трансформуйте,
Як Батько скаже.
Нас запрягайте
У плуг на небі,
Нас залучайте,
Як Мамі треба.

Божечки любі!
Зміцніть нам стани.
Були ми люди,
Станем щитами.
Твердями світла
в тілі і в дусі.
Міць непохитна
В зорянім руслі…

* * *
Плин-блим,
Плин-блим,
Круговерті
Круглий дім…

Плин-блим,
Плин-блим,
Круговерті
Круглий дім…

3-й акт

Зоряний — зораний
Оріям вирій
Простір натхнення
В зорі Алатирю.
Планету Лелю,
Місяць новітній,
Благословили
Божечки рідні:
Землю сяйвом осявай,
У безпеку одягай…
Землю сяйвом осявай,
У безпеку одягай…

Леле, ти стала
Супутником білим,
Землю серпанком
Дбання оповила.
І віддалила
Майбутні негоди,
Оріям матір’ю
Стала ти згодом:
Землю з неба колисай
І як вижити навчай!
Землю з неба колисай
І як вижити навчай!

Атоми Лелі
Міцно тримають
Щит над Землею —
Квітучим раєм.
Стримує Леля
Чужинців вдачу,
З нижніх світів
Що із космосу
Скачуть…
Леля людям берегиня,
Їхня зоряна богиня…
Леля людям берегиня,
Їхня зоряна богиня…

* * *
А що сталось із Добренем,
Добрим парубком веселим?
Він преобразився в Фатту —
В другий місяць,
Лелі брат він.

Два супутники кружляють,
Наче в танці походжають,
Плавають, як в благостині,
Над Землею в небі синім…

Ну а третій, місяць Ясний,
Був тоді живим, прекрасним;
Не мінився блідим віком,
Не горів кривавим мигом,
А ходив своїм порядком —
Срібний лицар, Місяць Батько…

* * *
Та вже важче трійці світлій
Стримувати шал всесвітній:
Затівається недобре —
Небо розриває кодло
Хижаків з планет далеких,
Темних нишпорок інсектів.

Задума́лися світила,
Думка розум оновила:
— Що ми можемо зробити,
Щоб земляни могли жити?

На нараді місяченьки:
— Треба діяти хутенько…
— Ворог оббива пороги…
— Слід порадитись із Богом,
З Білою всією раттю —
Світлий космос на нараді…

Біла космічна Рада

Бог: Те що є невідворотним —
Є моментом поворотним.

1-й радник: Ну а ку́ди повертати,
Це від нас залежить, Тату?

Бог: Так і водноча́с не так…
Ворог шкодити мастак.
Здатна і деталь щоразу
Успіх збити на поразку…

2-й радник: Треба пильність берегти,
На крок попере́ду йти…

3-радник: В нашому випадку на́ три…
Три в нас місяці на варті.

Бог (до місяченьків):
Щоб вас вороги не збили,
Враз утрьох не захопили,
Ми одного з вас сховаєм,
Перший з третім хай-но грають
У м’яча перекидного.
Ворог не збагне нічого
І вважатиме — це пастка.
Далі ж… Якщо ваша ласка,
Хтось з вас, діти…

Леля: Перепрошую…
Що перервала Тата Божого.
Й ви, пробачте, радники-отці.
Ось, дивіться, б’ється на руці
Жилка Долі, правда незворотна:
Я себе на все віддати згодна.
Задля людства й матінки Землі.
Щоби сурми болю не ревли,
Щоб не перервався Божий задум,
Я себе усю віддати ладна.

Бог: Є ще час, дитино,
Не спіши-но…

Леля: Та в мене немає,
Не лишилось…

Бог: Все ж подумай-но як слід, дитино…

Леля: Внутрішня вже б’є моя година…

4-й акт

Жага,
Пиха,
Зріє зрадонька
лиха…

Жага,
Пиха,
Зріє зрадонька
лиха…

* * *
Поки не вдерлася тля на орбіту,
Ні, не захопить супутник вона…
Леля в безпеці… А Місяць? Якби-то…

То не докине, а то перекине,
Щораз вже важче ловити м’яча…

— Гей, Місяченьку, що сталося? Ти не…
Ти не почув? Хтось на гук засичав…
Нащо так смикаєш? М’яча ховаєш?
А потім лупиш м’ячем по мені?
Місяцю, Ясний! Агов!! Серце краєш
Своїм мовчанням в тремкій пелені…

Місяцю, Ясний… Овва! Що ти робиш?
Ти вже не ясний — потьмаривсь і зблід…
Ллється страхіття від тебе, не поміч…
У твоїм полі чужинницький слід…

Лишенько! Ми ж поєдналися, брате.
Знач ить, кордони відкриті мої,
У небезпеці орбіта і варта.
Що тепер буде із полем Землі?!

Ти у облозі? Тебе оточили?
Дай-но мерщій хоч такий-сякий знак…
Щось ти недобре, незвичнеє чиниш.
З тобою, брате, щось-то не так…

Не розумію: хтось серце стискає,
Голову наче в баняк одягли —
Вага чавунна донизу схиляє
І якісь свердла встромляються вглиб…

В мене всмокталися тисячі п’явок,
Трощать, споганюють землю мою.
Всюди порізи від лез і заграви.
Зброю з амбарів своїх дістають —
Зброю крилату жахливу ато́мну.
Я вся начинена нею ущерть!
Божечку мій! Місяць геть непритомний,
Міниться, шкіриться, наче та смерть…

…Боже, Ти знав наперед, тому плакав
І відмовляв мене — але тоді
Вже заховав ти від Місяця Фатту.
Фата незраджений. Слава Тобі!
Фатта захований! І, значить, поки
Є для Землі порятунок і шанс
Не розвалитись у битвах жорстоких,
Що вже спіткали супутників — нас.

Боже рідненький! Матусю кохана!
Ви все змогли, щоби світ наш спасти.

— Леленько, дівчинко наша жадана!
Ти нас помилуй, навіки прости…

— Що Ви, рідненькі! Це я дуже прошу
Мене простити в найважчу цю мить.
І укріпити на справу, на божу.
Тільки благаю — людей захистіть!!!

Люди — герої! Це божі створіння.
Вони повинні жити в віках.
Здатні вони і небесне склепіння
Втримати на своїх дужих плечах.
Їм би лиш вірити в себе, хоч трохи —
У силу духа свого, в божу суть.

— Ой, Леле… Буде все так, як Ти просиш…
— Ой, Леле… В пам’яті людській Ти будь!

— Батечку, Мамо, прошу ще за Фатту,
Щоби спасти його… потім хоча б…
Хай і не будуть мене пам’ятати,
Аби він вижив, світив мов свіча!
Людям освітлював зоряні стежки
У поєднанні зі шляхом земним…

— Ой, Леле-леленько — доню сердешна:
Твоя любов залиши́ться із ним…
Ну а ти житимеш в людях довічно:
Хоч і одна, але частка твоя
Буде складати тіла́ їхні звичні.
Та, бач! — не звично у душах сія!

(Лелі показують голограмну проєкцію майбутніх людей, що світяться)

— Я віддаю себе і не шкодую,
Що не здійснилося, що не збулось…

— Благословення тобі, алілуя!
Те, що не збу́лось — у дусі вдалось!
Що не здійснилося — переродилося
В кращу, сильнішу, дієвішу мить…
Станеш Весною, Красою предивною.
Твоєю суттю любов забринить…

Монолог Лелі

…Батьки пішли, а я… Що я?
Нічого не страшусь вже.
Спокійна душенька моя.
Я Слова не нарушу.
Бо Словом Божим світ створивсь,
Це Музика прадійства.
Це гук свободи, що колись
І зрушив атом з місця.
Це гомін волі — наче вдих.
Це зойк — мов видих згоди.
І на чверть тону вищий штрих
Здолання перешкоди.
У Слові все, що тільки є,
І що було, що буде.
Лиш зла немає… Настає
Зі Слова ера люду.
Тож Слово — це і є життя.
Моя жага і радість.
Мій сенс, мій стан — моє злиття
Зі світом… Це тривалість
Моїх висот, моїх глибин,
Мого єства і часу…
Я сон побачила один…
Як… гину я наразі.

Остання ласка від Батьків —
Сон мудрого прозріння,
Снага остання і покрив
Споко́ю проведіння…

5-й акт

Линь, бринь,
Линь, бринь…
Заридала
Далечінь…

Линь, бринь,
Линь, бринь…
Заридала
Далечінь…

Останній сон Лелі

Твереза Яв… Цей сон — не сон:
В майбутнє очі вгрузли.
Мене, як Темних полігон,
Геть розіб’ють на друзки.
…Ударна хвиля загула…
Тож Рада ухвалила:
Мене, як базу космозла,
Спалити що є сили.
Щоб ворог не зумів метнуть
На землю промінь-гамму,
Загину я мабуть… мабуть?
Та разом з ворогами!
Це зрушить низку катастроф:
Прийде́ Потоп нівроку,
І вічне літечко-любов
Замінять пори року…
І Фатта… Лишенько мені!
Коханий, і з тобою
Те саме вчинять в далині
Далекій під час бою…
І Фатту, Фатту підірву́ть,
Щоб Землю врятувати.
І двигне Льодовик у путь —
Почне все замерзати.
Та людство виживе, ізнов
Почне усе спочатку,
І за важких нових умов
Премудрості навчатись.
Тож, людство вистоїть, зросте,
Зміцніє і розквітне
Й на берегах Дніпра зведе
Святиню непохитну,
Й добро полюблять люди ті
Сильніш за свою долю.
Любов’ю наречуть свій дім,
А щастям — мир і волю.
І цей нескорений народ
Мене в свій час згадає…
І в мить турбот і в мить негод,
Коли біль серце крає,
Він скаже: «Лелечко мені!»
Або простіш: «Ой, леле…»
І чи свідомо, чи то ні
Шукатиме на небі
Мене — жар-птицю, жар-весну,
Зорю у білій льолі,
Свою праматінку ясну —
Щасливу свою долю…

* * *
Лусь, хлюсь,
Лусь, хлюсь…
Та іще я
повернусь…

Лусь, хлюсь,
Лусь, хлюсь…
Та іще я
повернусь…

Некінець (епілог)

Вибухом у ціле небо
Спалахнула Леля враз,
А душі її жар-лебідь
Відлетів і не погас.

Лелені уламки, грона
Час перетворив на пил.
З того пилу зоряно́го
Усе створено довкіл.

І хтось з нас, людей, ті рештки,
Має й досі у собі —
Електрони ті сердешні,
Ті протони неземні…

Час настав! — згадати Лелю
І подякувати їй,
Божій дівчинці веселій,
І планеті молодій,
І богині-берегині,
Праведниці захисній,
Нашій зоряній святині,
Що пішла в нерівний бій;
Тій, що всю себе поклала
Ради людства — ради нас.
Леленько, ти Неба Слава!
Ти Землі — рятунок-спас!
Прапрадіва, Прапраненя…
Леля — в льолі білий квіт.
Ти прийшла як одкровення,
Прийдеш і як постать в світ.
Таїна це є велика!
Не розкажеш у словах.
Але і боги́ в час лиха
Йдуть до нас в земних тілах…

Буде Льоля, буде й доля —
Так, як вчить народний спів.
Зійде Казка на Подолі,
Між Дніпрового роздолля,
Поміж київських стовпів…