Балада нічного гілля

#темна_поезія

Балада нічного гілля

Ой, заточу косУ я об камінь-точило, заточу,
та й відітну нею кОсу русяву дівочу.
Буде волосся за гілля покручене зачіплятись,
будуть стрічки, наче змії з кубла, розповзатись,
а із ротів випускати шиплячі жала,
щоби ти, дівчино, з того перЕстраху впала.

Ой — ні страшно, ні лячно,
ні слізно, ні плачно.
Я ж усі сльози та й срібною ложкою
вип’ю потрошки.

Ой, заточу косУ я об камінь-точило, заточу,
та й обітну аж по лікті ті руки дівочі.
Стануть рученьки білі та й павуками,
ткатимуть в чорних тінях кривавий орнамент.

Ой — ні страшно, ні лячно,
ні слізно, ні плачно.
Зараз сховаю подалі сердЕнько —
затисну в жменьку.

Ой, заточу косУ я об камінь-точило, заточу,
серце дістану, ще й виколю сині очі.
Станеш ти, дівчино, вільна від злісного світу,
впущу тебе крізь тумани та хащі летіти.

Вчіпишся за гілляки старі вверх ногами,
зможеш зостатись навіки поміж кажанами.

Ой — ні страшно, ні лячно,
ні слізно, ні плачно.
Я ж того Страха та й срібною ложкою
виїм потрошки.