Омана

Багато днів іду я до мети!
Немає в мене сил… Чи варто далі йти?
Та бачу між густих дерев – дива!
(Чи це насправді, чи мара?)
Чарівний сад: плоди та квіти,
Вода джерельна – все, щоб відпочити!
Захоплено туди я поспішаю
Та про свою дорогу забуваю…
Але ж чому так порожньо і тихо:
Ні щебету пташок, ні сліду звіра?
І з жахом помічаю, придивившись,
Краплини крові, як росу, на листях.
Та що це? Сад чахніє на очах,
Довкола тільки мухи, гниль та прах.
Біжу назад – а виходу немає,
Зловісний сад мене не відпускає.
Аж раптом бачу серед цього журу
Прекрасной діви з крилами фігуру.
Це, певно, янгол, що прийшов мене спасти,
Допомогти мою дорогу віднайти.
До неї біжучи від цих жахів,
Не бачила оскал страшних зубів,
Обличчя темне, пазурі та погляд хижий –
То не спаситель, а моя погибель!
Хто зраджує свій шлях – в оману потрапляє,
На зрадників «зловісний сад» чекає.

#темна_поезія.