Ліліт

У краї, сповненім любові та добра,
Де кожна плоть окутана душею,
Живе, як кажуть, там красуня молода
Із серцем, що укрите чорною землею.

Імʼям, давнішим за сам світ,
Назвав давно ще сатана
Бліду свою доньку – Ліліт
Й віддав малу для кажана.

Зросла із розумом лисиці,
Тіло інакше – жага та ж сама́:
У шию уткнути дві білі шпиці
Й вишневого посмакувать вина.

Вона для хтивих – вічна вʼязниця,
Ніхто й ніколи їх душ не врятує,
Смертні щодня клянуть: Демониця!
У тобі ж, Ліліт, вже чорт ночує!

Однак базікання її не хвилює
Хай каже, що хоче зляканий люд.
Аби лиш місце, де жила пульсує,
Аби лиш Бог не відвідав цей суд.