Чаклунка

Як же легко можна привикнути до кохання…
І зрання шукати папороті квітку
В ніч купальську, в ніч магічну.
Й тягнутись лиш до оксамиту,
Бажаючи ніжності й тепла.
Багато кажуть, що вона зла –
Його причарувала,
Й у себе закохати змогла…
Десь кажуть, та мало що бачать,
Бо чари невидимі, їх не зловить,
Як злодія, на якому шапка горить.
Відьмою бути – ремесло праведне,
Ремесло заздрісне для жінок.
І кожна хотіла би нею бути,
Хоч на день нею стати,
Щоб відчути, щоб влюбити,
Щоб вінчати в коханні свого.
Та не кожна нею стане
І не кожна чари має від народження…
Бо закохувать мужчин
Без вагомих значимих причин
Може тільки відьма.
А він їй потім скаже –
«Як же легко можна привикнути до кохання…»
І зрання шукати папороті квітку
В ніч купальську, в ніч магічну.
Й тягнутись лиш до оксамиту,
Бажаючи ніжності й тепла.