Хто рано встає..

Ліс старезний, наче дід, вдень куняє — не будіть.
Тихо там, похмуро скрізь, хоч не бачиш — мур, не лізь.
Щоб не страшив гул машин давнини лякливу тінь.
Вільхи і граби мовчать, сосни іноді риплять,
У старих дубів кора — часом зорана рілля.
І птахів нема у нім, лиш мурашник, наче дзвін.
А мурахи — геть руді! Кажуть люди: ковалі.
Царство сонне, шурхіт лиш, та у плащ загорне ніч —
В кожнім цяточка-вікні мерехтять ясні вогні.
Шестиногі ковалі, взявши молоти свої,
Вправно, весело і в лад починають бити в такт.
І працюють хвацько так! А коваделка дзвенять!
Лісові спішать майстри, поглядають догори.
Запалають схили гір — вже готовий виріб їх:
Цвіт магічної краси щастям сипле навкруги.
Сонця промінь диво це у долоні понесе,
Щоб його подарувати першому, хто вийде з хати.
​