Паралізований рух

У темноті скалічених страждань
Рушає потяг злічених надій.
Згадати: скільки поривань,
Згадати: скільки вбитих мрій.

Спокуті болем всі вагони
То стогнуть, то знову ідуть
І відкриваються простори,
Але їх більше вже не ждуть.

Лиш їде, але не рушає
В таку глибинну пустоту.
У собі світло вже втрачає —
Ніхто не грає в таку гру.

І смерть для них звучить як втіха,
І сором більше не війна.
На місці поворот — руїна,
Женеться з ними до темна.

Вони ідуть і не стукочуть,
Той грізний подив — наче дим.
Лиш спати більше не захочуть,
Бо зустрічаються не з тим,

Що переслідує таємно,
З-під хмар дістане й з-поза хмар.
Вдають, що ніби це приємно:
Налийте чаю, краще чар.

І раптом чутно: ляскіт гір —
Вагонів, потягу немає.
Брунатним став той перелив,
Шепіт могили не вмирає.

#темна_поезія