Блазниця

Не з павучого плетива сукня – Мереживо з чорними перлами.
Наречена крокує по залі при свідках – що розкіш та грація.
Мій королю, ваш погляд на неї – залізо, немов би померли ви.
Тихий дзвін капелюха мого при свічі – наче реквієм грається.

Як на святі врожаю, по колу розкладено скирти соломʼяні.
Я ж блазниця – сміюся, мовляв, що кохання не гріє, а спалює.
Дві хвилини до шлюбу, один поцілунок лишились до пломені.
Ціла вічність, королю, в якій не судилося стати нам парою.

Роздягли, закували в кайдани міцні та звʼязали мотузками
Королеві майбутній на втіху дарують мерзенне опудало.
І сміється красуня примхлива із ляльки гротескно-розпусної…
Обіцяйте, королю, як попелом стану, про мене забудете.

Ось дзвіночки мої металевим відлунням під стелю полинули.
Наречена у перлах розпалює вогнище, помстою світиться
Відведіть свої очі, королю, від мене хоча б на хвилину ви.
Я блазниця, я – сміх, та сьогодні я ваша весільна обітниця.