Німа повелителько моря, його таємничих глибин,
Я не здивую тебе ні багатством, ні спокоєм цього світу.
Я подарую тобі свого кохання прилив,
Світлий, як сонячний день, ніжний, як вранішній вітер.
Найбільша моя радосте, перлино коштовна,
Я прошу тебе, вислухай і затям:
Я кохаю тебе так безмежно і саможертовно,
Що віддав би за тебе корону і навіть життя.
Але рибко руда, зрозумій, що життя важливіше,
А корона належить мені, дивовижна істото.
І якщо об’єктивно, то за мене ти сміливіша.
Я прогнив до кісток на дні лицемірного світу.
Повертайся до моря у величі та піні.
Я залишусь на дні свого зверхнього світу.

Непоганий черговий романтичний вірш, але “вишні на тістечку” тут бракує