Троянда

Серед галактик, зірок і планет, серед космічних, безмежних глибин,
Летів невеликий швидкий корабель, рухався тихо, і був він один.

Черга систем і планет на шляху, де є одна унікальна планета,
Поруч супутники з нею були, а за рахунком від зірки — четверта.

Весь екіпаж, а це двоє осіб, глянули на монітор голограми.
“Що це за місце?” — спитав молодий.
“Планета Троянда” — сказав обізна́ний.

“Ми прибули за для досліду тут, цей світ підходить до циклу природи.
Люди сліпі, їх планета в біді, а вони б’ються, і гинуть народи.”

“Що з цим робить?” — спитав знов молодий. І відповів обізна́ний суворо.
“Втрутитись в цей світ не можемо ми, бо це ж їх дім, вони разом все зможуть.

Якщо припинять війну та зростуть, бо до жаху їм зосталась краплина.
По́бачать знов — нероздільні вони: красива, міцна і єдина родина.

Троянда, планета, вона в них одна, немає ріднішого, милого дому.
Пелюстки на ній, то є кожний народ, потрібно їм жити разом вільно в ньому.

В них є усе щоб свій дім зберегти: ресурси, технічний прорив і наука.
Але немає любові, мети, а то є шлях до життя, й запорука.

Допомогти, звісно можемо ми,
але із ким з них вести перемови?
Лиш в єдності, в дружбі і праці важкій,
Цивілізація їхня скине окови.

Поки що є час малий для живих, що оберуть, чи то смерть, чи віднову?
Будем чекать на їх вибір важкий, втратити цей світ нам болісно знову.

Наша надія на те що вони, більше не будуть чекати негоди.
А побудують прекрасним свій дім і вирушать в космос, далі, в пригоди.

Хай світ Троянди зрадіє, блисне,
Волі Творця з вдячністю́ підкориться.
Цивілізація вгору зросте, і до “Громади зірок” долучиться”.

На голограмі сіяв дивний світ,
Він на порозі був змін дивовижних.
Чекають дослідники й інші світи,
На те що Троянда о́живе й розквітне.

Цикл космічний триває завжди,
поки існує цей Всесвіт й життя.
На перемогу є шанси у всіх, там де є людяність, віра й знання.