НІЧНИЙ ГІСТЬ

Зимовий день так непомітно згас,
Вже синій вечір хмурив чорні брови.
А понад хмар вибрикував Пегас.
І я його гукнула до розмови.

Та він помчав за вітром що є сил,
Бешкетував, немов якийсь хлопчисько.
Мене в своє сузір’я запросив,
Зненацька опустившись зовсім низько.

— Запалюй свічі, наливай вина!
Давай між зір водити хороводи.
— Пегасе, не до свят. У нас війна.
Ти залітай на чай і бутерброди.

Він прилетів і тихо заіржав,
Мою самотність відігнав у темінь.
Натхненням зашарілася душа.
Ми розмовляли на гарячі теми.

Ми пили чай із ароматних трав.
Пегас нервово позирав на двері,
Копитом мені рими карбував.
Вони всідались рясно на папері.

Повіки обважніли… Змовк і кінь.
Підкрався сон в зіркових самоцвітах.
Чи був то гість, чи, може, гілки тінь?
Чи пили чай? І чи творили вірші?

Крізь сон я чула тихий шерех крил,
Але туман поглинув дивну казку.
Вуста ще шепотіли поміж рим:
— Ти прилітай частіш… Твоя Пегаска.