Остання барва

Життя – відлуння, що тане, наче дим,
У душі згасає, гине від химер,
А я роздертий поміж тінню й світлом,
Між живим і мертвим.

Дні й тижні, наче попіл згаслих свіч,
Тонуть у безодні, безслідно,
І тільки білий спокій покриває все,
Мов відбиток на склі, що розтанув.

Образи мерехтять в голові,
Мов фарба змита до прозорості,
Білий світ огортає темрява,
І я зникаю в ній без імені, без тіні.