Пані

Чарівна пані в чорному наряді
Проходить повз, немов вона літає.
І щось ванільне є в цім ароматі,
Який вона навмисне вивільняє.

Немає здатних їй противитись
Напевно…
Хоча скоріше я не бачила таких.
Вона торкається руками не даремно
Очей колись живих, а вже скляних.

І сум збирається на всій планеті,
Проте їй справи все ж нема до нас.
Її присутність лиш в однім моменті,
Ця пані обриває тільки час.

Ніхто не владен подолати Долю,
Немає здатних володіти нею.
На все в бутті здається своя воля,
Життя – лише пісок, що влазить в жменю.

А пані йде вперед, десь між світами:
Де Водяник гойдає кораблі,
Де мавки в ліс заманюють вінками,
Де відьма творить дійства чарівні.

Насправді в серці, хоч його немає,
Де темрява полонить всі зв’язки.
Ця пані хоче. Ні, вона бажає!
Розсіятись у часі навіки.

Баланс порушити не вийде,
Точно знаю.
Тому вона живе, а світ зникає.