На березі вже вогнище курило,
Полину тління їй нутро гнівило,
Юрба сміялась, музика лунала,
На річку мла непевно насувала.
Повільно хвилі темряву гойдали,
Лазурні очі дійство споглядали,
Вода багаття відблиски збирала –
Свою доньку чужим теплом карала.
Колись було й вона собі співала,
З коханим тут світанки зустрічала,
Та щастя довгого знайти все ж не судилось,
На Юрія для неї все скінчилось.
У річці цій жива душа сконала,
Весна про те не думала, не дбала,
Лихої вдачі дівчина збудилась –
Отак нова русалка народилась.
***– Славко, віночок! Ай! Хутчіш хапай!…
Куди?! Полиш! В туман не запливай!
Він сміхом їм у відповідь залився,
Впіймав вінок і… раптом зупинився.
Мов перлів блиск на плесі вигравався,
Волосся шовк у зілля уквітчався,
Очей лазур – глибінь ясна й страшна,
Забрала серце врода неземна.
На мить дівчина начебто знітилась
І, схоже, навіть трохи зажурилась.
Та морок чар з очей ураз минувся –
І хлопця крик у мулі захлинувся.
“Волосся шовк у зілля уквітчався” – повтор “у” трішки смушує зупинитись, мені здається не зовсім вдале дієслово “уквітчатись”. В іншому – мені дуже сподобалось!
Дякую!
Сподобався вірш. Дякую.
Дякую ♡
Атмосферно, але з ритмом і тут біда. Також, *** викликають сумнів, чи це писала жива людина
Та з усім біда, чого вже там.
Сумніви викликає сьогодні все. Життя буремне.
А ***, наприклад, може недолуго вказувати на перехід до іншої гілки (?), а автор просто боявся, що його зарахують як окремий рядок, якщо поставити окремо, тож й вліпив у безпосередньо рядок вірша.
Таке теж буває.