Наше море

Ворклива пісня, дивні голоси,
Лунає постріл у саду — світає.
Тієї ніжнобарвної весни,
Кричав і лід, тому що все ж зникає.

Я лагідно трималась на колоссі,
Хоч і проходила повз нас зима.
Яке ж то щастя — нам не по дорозі,
Яке ж то диво, що живе весна…

А у гаю, в узліссі, навіть в полі,
Гойдає вітер, водить свій танок.
І не питає більше він своєї долі,
Йому потрібно більше: ось його стрибок.

І квітка квітці знову шепотіла,
Трава так сонно марила, тремтіла.
Яка ж прекрасна, бурхлива пора —
Весна, а у моїй душі весна…

Колосся не погнулося — ожило,
Земля розтанула із царства й заговорила
Зі мною, заплели розмовою
Наш тин, що у саду, з дібровою.

Діброва проспівала колискову,
І соловейко ледь провів останній такт.
Як хочу повернутися додому,
І знову лиш почути теплий жарт.

Я відкриваю очі — злетів птах,
І небо вже таке є неозоре.
Весна ж постійно є в моїх очах,
Такі чудові квіти — наше море…