Ікла: не своя серед усіх

Чи я підмінок, ти скажи?!
Скажи, бо йду через німоту.
Іду та йду, і страшно, і самотньо,
Бо тут не та, і там не та, ніде я не своя.
Якщо була б у лісі ти б поміг?
Поміг відроддю пекла неземного,
Поміг рогатому скоту?
Я монстр: ікла, очі ті зміїні,
Тож бійся, розірву та й годі.

Тож я підмінок.
Ти бачиш хор німих імперій?
Ти бачиш користь у чужій незгоді?
Чи бачу я тебе, скажи?
Чи побачу я тебе зі згоди?
Ти захотів мене віддати,
Або ж ти друзям тим програв?
Самотньо плин питань міняю,
Самотньо хочу все згадать.

Чи дитина винна у своїх рогах?
Тож я, напевно так.
Просила пазурів я довгих?
Напевно ні, та ти їх дав.
Маленькі діти — діти звірів?
У нас — все так.
Ті ж діти в масках бігають убогих: у них то крила, вуса, та хвости.
А я плазую та дивлюсь, бо я підмінок.