«А кому ж я потрібен, коли не маю меча…»
А кому ж я потрібен, коли не маю меча, Коли не маю ні чарів, ні величності сил? Та хоча б хтось там подумав про життя збирача, Та скільки щодня прикладаю я дужих зусиль? Я не орк, не ельф, не маг і не гном. Я — селянин. Позбутий навіки багатства та слави ущерть, Гублюся у полі […]
Манівцями
Попрямую манівцями аж за виднокрай! Доки сніжниця не забрала стежину та видно мій край. Довго шлятися не варто, жінка моя жде. Підтюпцем рушив з хати, куди стежка веде. Довга дорога, присмерки вже скоро, Лементу не чути, зайшов вже далеко. Легіт потягнув по спині, Дивлюся на руки – вони вже сині. Пустилися із неба сніжинки білі. […]
Жаровиння
Коли огруб мій почерк, наче глина у межирічній печі вперше стверла в’язка моя хода у трясовині, як зав’язь кроку, як просипане насіння в розчахнуту пащеку Тіамат, я кличу сонце, а чекаю тіні. Коли вирубується клином із тіла знак, і сотні тисяч знаків у ґрунтах складають допотопні письмена, щоб ті збувались, — я чую воду, що […]
–
–
Голос згорілої душі
1. У сутінних склепах каміння тріщить від мовчання, 2. Алхімік прокинувся в пилі й забув сподівання. 3. Над ним мерехтять непритомні герметичні знаки, 4. А з відблиском лампи повзуть привиди, темні й ніякі. 5. Він чув, як глухий Деміург шепотів у стіні, 6. Про зламану сутність світу, що гине в труні. 7. Зашерхла ртуть у […]
Лицар – ельф. Поема. По мотивам шотландської народної казки.
Є у дивній Шотландії пустка стара Там де верес росте, торф’янИк. Люди добрі казали – там ходить мара І що хто б не пішов туди – зник. Від прадавніх легенда живе крізь віки, Що та пустка – до ельфів портал. Як на сім років раз часу спільність рікИ – То тоді лицар-ельф там блукав. Поруч […]
Любов сирени
Там, у густому лісі, Там, де приходять погані вісті, Там, де не сміє пискнути навіть миша, Там, де немає жодного звуку, повна тиша. Впускає гіркі сльози у криваве озеро, Прекрасна дівчина, ридає згорблено. Її волосся, як сонце золоте, її очі, як би попелом зроблені. Врода її – дар осені. Тільки в воду не дивиться! В […]
Звіздар
Ночами, коли я вдягаю крила, Коханий звіздар мій питає тихо, Чому таємницю йому відкрила. — Знання — видихає — найбільше лихо! Вдивляється в спалахи супернових, Малює на карті нові сузірʼя, Вдягає на себе вінок терновий, Торкається пальцями мого пір’я. Він жалить вустами чуттєву шкіру, Згрібає в обійми міцні й болючі, Пірнає у небо натхненно, щиро […]
Коники
Дідусь прошепотів на вухо: «Аби збудити силу духа, розгледіти у тьмі таємний світ, ти коників злови за ґніт». Вони блукають навкруги всього чотири їх, не три, несуть в собі природи міць веселі духи-скакунці. Один живе на дикім полі, землі заступник він по волі, у гриву вплетено барвінка цвіт, пшоно росте за ним услід. Другий гарцює […]
Порчений
Поїдеш до діда в Солонь там тижнями не буває тривоги басейн лісопарк водний цирк/ в закинуті копальні не лазь будь з дідом чемний він стара людина його не змінити мамо, він не людина, а мер! повна соціальна ізоляція від усіх крім онуків заступника – бурмоче Женя на вокзалі в купе на пероні в Солоні справді […]